✅ Усиновлення

Усиновлення

Усиновлення

Зміст
  1. Усиновлення
  2. Особи, які мають право на усиновлення
  3. Вимоги до усиновлювачів
  4. Виняток з правила
  5. Усиновлення без згоди іншої сторони
  6. Чи є обмеження в кількості дітей для усиновлення
  7. Згода батьків на усиновлення дитини
  8. Коли достатньо згоди одного з батьків
  9. Поняття вільної згоди на усиновлення
  10. Безумовна згода на усиновлення
  11. Що означає безоплатна згода
  12. Коли згоду матері можуть визнати недійсною
  13. Згода неповнолітніх батьків
  14. Форма подання згоди на усиновлення
  15. Взяття дитини на облік з приводу можливості усиновлення
  16. Згода дитини на усиновлення
  17. Коли думка дитини з приводу усиновлення береться до уваги
  18. Письмова чи усна згода дитини на усиновлення
  19. Розгляд згоди у суді
  20. Відсутність дитячої згоди на усиновлення
  21. Коли думка дитини з приводу усиновлення не враховується
  22. Сімейний адвокат у справах щодо усиновлення
  23. Найчастіші питання адвокату

Усиновлення

Скрябін Олексій Миколайович
адвокат по сімейним справам
Нашим сімейним адвокатам дуже часто задають такі питання: Як усиновити дитину? Як скасувати усиновлення? Скільки платять за усиновлення дитини в Україні?

На нашому сайті advokat-skriabin.com Ви можете ознайомитись з темою: “Усиновлення” та у разі виникнення запитань звернутись за юридичною консультацією до наших сімейних юристів та адвокатів, які нададуть Вам юридичні послуги по сімейним справам.

Особи, які мають право на усиновлення

Особи, які можуть бути усиновлювачами:

  1. Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини.
  2. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менше ніж на п’ятнадцять років.
  3. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.
  4. Усиновлювачами можуть бути подружжя, а також особи, зазначені у частині п’ятій та шостій статті 211.
  5. Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.
  6. Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину. Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.
  7. Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким мати не перебуває у шлюбі.
  8. Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі. Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.
  9. Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв’язку з усиновленням втрачають правовий зв’язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.
  10. Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується.
  11. Усиновлювачем може бути дієздатна особа. Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦК цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) (ч. 1 ст. 34 ЦК).

Вимоги до усиновлювачів

Надання неповнолітнім особам за правилами ст. 35 ЦК повної цивільної дієздатності, реєстрація шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, народження дитини неповнолітніми особами – не дає таким особам права бути усиновлювачами.

Відповідно до ст. 9 Європейської конвенції про усиновлення дітей дитина може бути усиновлена лише, якщо усиновлювач досягнув установленого законом із цією метою мінімального віку. Такий мінімальний вік не може бути меншим за 18 років і більшим за 30 років.

Визначаючи повноліття як загальну вікову характеристику для випадків, коли усиновлювач є родичем дитини, СК встановлює спеціальний віковий ценз для осіб, які можуть бути усиновлювачами, – не молодше двадцяти одного року.

Не можуть бути усиновлювачами також повнолітні особи, визнані судом обмежено дієздатними на підставі ст. 36 ЦК, та недієздатними на підставі ст. 39 ЦК.

Громадянство України не є обов’язковою позитивною умовою усиновлення, тобто усиновлювачем може бути як громадянин України, так і іноземний громадянин.

Щоправда, наявність громадянства України згідно з ч. 1 ст. 213 СК надає громадянам України переважне право на усиновлення – за наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну і ту ж дитину, переважне право на її усиновлення має громадянин України.

Важливою умовою усиновлення є різниця у віці між усиновлювачем та усиновлюваною особою. Так, усиновлювачем може бути особа, яка старша за дитину не менш ніж на п’ятнадцять років. У разі усиновлення повнолітньої особи – не менш ніж на вісімнадцять років.

Встановлення цього правила зумовлюється тим, що законодавець намагається наблизити відносини усиновлення до біологічних відносин у сім’ї.

Виняток з правила

Відповідно до ст. 9 Європейської конвенції про усиновлення дітей між усиновлювачем і дитиною повинна бути відповідна різниця у віці, ураховуючи найвищі інтереси дитини, бажано, щоб різниця становила принаймні 16 років.

Однак у найвищих інтересах дитини закон може дозволити відступ від вимоги стосовно мінімального віку або різниці у віці:

  • коли усиновлювач є другим з подружжя або зареєстрованим партнером батька чи матері дитини;
  • у силу виняткових обставин.

Усиновлювачами можуть бути як одинокі особи, так і подружжя.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 213 СК переважне право на усиновлення дитини має подружжя.

Таке правило встановлене саме для реалізації пріоритету сімейного виховання дитини, яка позбавлена батьківського піклування.

Треба зазначити, що можливість подальшого розірвання шлюбу, визнання його недійсним не тягне за собою ніяких правових наслідків для усиновлення.

Закон не допускає усиновлення дитини двома особами однієї статі.

У цьому контексті варто зауважити, що ч. 2 ст. 7 Європейської конвенції про усиновлення дітей дозволяє усиновлення одностатевим парам, які одружені або перебувають у зареєстрованому партнерстві.

Проте це положення стосується лише тих держав, внутрішнє законодавство яких передбачає можливість укладення одностатевих шлюбів та усиновлення дітей таким подружжям.

Конвенція не зобов’язує держави-учасниці змінювати положення внутрішнього законодавства та запроваджувати інститут шлюбу або зареєстрованого партнерства одностатевих пар.

В Україні шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Усиновлювачами можуть бути подружжя, тобто чоловік та жінка, які перебувають у шлюбі, а також у визначених випадках особи, які не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім’єю, і суд постановив рішення про усиновлення ними дитини.

Крім того, законодавство України містить пряму заборону на усиновлення дитини в Україні особам однієї статі (ст. 211 СК).

Тобто, норми Європейської конвенції про усиновлення дітей жодним чином не впливають на закріплене на законодавчому рівні в Україні поняття шлюбу як союзу чоловіка та жінки, а також можливість усиновлення дитини лише різностатевими парами.

Дві особи різної статі, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту саму дитину. Така позиція законодавця обумовлена насамперед тим, що проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя (ч. 2 ст. 21 СК).

Разом з тим, якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

В такому випадку жінка і чоловік, які проживають однією сім’єю, повинні в порядку окремого провадження встановити факт проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу (п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК).

Перед судом у разі застосування такої норми при усиновленні постає завдання встановити такі факти: тривалість існування факту спільного проживання, спільне ведення домашнього господарства, відсутність зареєстрованого шлюбу у когось з осіб, між якими встановлюються фактичні шлюбні відносини, причину неможливості реєстрування офіційного шлюбу.

Усиновлення без згоди іншої сторони

Норми ч. 5 ст. 211 СК носять уточнюючий, роз’яснювальний характер щодо випадків, коли один із кровних (рідних) батьків зберігає свій статус матері/батька, але є особа, яка бажає усиновити дитину.

У випадку якщо дитина має матір, а батько помер або був позбавлений батьківських прав, або дав згоду на усиновлення дитини, або усиновлення відповідно до ст. 219 СК може проводитися без його згоди, усиновлювачем може бути той, хто відповідно до ч. 1 ст. 21 СК є чоловіком матері.

І навпаки, якщо дитина має рідного батька, а мати померла або була позбавлена батьківських прав, або дала згоду на усиновлення дитини, або усиновлення відповідно до ст. 219 CK проводиться без її згоди, усиновлювачем може бути дружина батька.

Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини, якщо таке усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дитини.

Закон не виключає можливості усиновлення дитини одним чоловіком або однією жінкою, якщо дитина має лише матір або лише батька (другий з батьків невідомий, помер), які втрачають з нею правовий зв’язок у зв’язку з усиновленням.

Чи є обмеження в кількості дітей для усиновлення

Частиною 1 ст. 13 Європейської конвенції про усиновлення дітей визначено, що число дітей, які можуть бути усиновлені одним усиновлювачем, не обмежується законом.

СК не встановлює жодних обмежень щодо кількості дітей, яку може усиновити один усиновлювач, та щодо кількості дітей, яку можуть усиновити усиновлювачі, які перебувають у шлюбі.

Згода батьків на усиновлення дитини

  • Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків.
  • Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною.
  • Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам чи іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною.
  • Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.
  • Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків.
  • Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.
  • Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 5 Європейської конвенції про усиновлення дітей в законодавствах держав-учасниць має бути передбачена обов’язковість отримання згоди на усиновлення матері й батька (в разі відсутності й батька, й матері, згода будь-якої особи чи установи, які вповноважені надати таку згоду замість них).

При цьому для цілей цієї Конвенції «батько» й «мати» означають осіб, які відповідно до закону є батьками дитини.

Згоду на усиновлення дитини необхідно отримати від обох батьків, незалежно від того, проживають вони разом з дитиною чи окремо від неї.

Згода обох батьків потрібна також тоді, коли батьки разом не проживають.

При цьому в останньому випадку не має значення, зберігається укладений між батьками шлюб чи він розірваний або визнаний недійсним, оскільки за загальним правилом ч. 2 ст. 141 СК розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Забезпечення рівності прав матері і батька як один із сучасних правових стандартів у сфері захисту прав людини передбачає одержання згоди на усиновлення дитини від обох батьків й в тому випадку, якщо батьки дитини не перебувають у шлюбних відносинах, а батьківство встановлено в порядку, передбаченому статтями 126-128 СК, або материнство визнано за рішенням суду (ст. 131 СК).

Коли достатньо згоди одного з батьків

Водночас згода батька на усиновлення дитини, народженої матір’ю, яка не перебуває у шлюбі, не потрібна, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень здійснено за прізвищем матері, а його ім’я та по батькові записано за її вказівкою (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».)

Для усиновлення дитини, яку народила одинока матір, потрібна згода лише цієї жінки.

В такому контексті п. 6 Порядку від 08.10.2008 р. № 905 передбачає, що у разі, коли дитину виховувала одинока матір, до документів, за наявності яких дитина береться на місцевий облік дітей, які можуть бути усиновлені, додається довідка з органу реєстрації актів цивільного стану щодо запису відомостей про батька дитини.

Якщо одинока мати є неповнолітньою, її згода на усиновлення дитини позбавлена юридичного значення.

В цьому випадку згода на усиновлення повинна бути висловлена також батьками неповнолітньої особи (ч. 4 ст. 217 СК).

Така вимога закону продиктована необхідністю додаткового захисту інтересів неповнолітніх батьків, які можуть вчинити акт, про наслідки якого вони можуть пошкодувати в майбутньому.

Поняття вільної згоди на усиновлення

Згода батьків на усиновлення дитини має бути вільною.

Під вільною згодою слід розуміти повне усвідомлення батьками значення своїх дій та можливість керувати ними.

Згода, яка дана в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, не може вважатися вільною.

Не вважається вільною згода на усиновлення й в тому випадку, коли вона одержана під тиском фізичного або психічного насильства.

Згода не буде вважатися вільною, якщо вона не була виражена особисто. Законом не передбачена можливість висловлювати згоду на усиновлення через представника або другого з подружжя, як це передбачено в ч. 2 ст. 65 СК.

У випадку проведення усиновлення без згоди батьків законом встановлена можливість визнання такого усиновлення недійсним за рішенням суду (ч. 1 ст. 236 СК).

Безумовна згода на усиновлення

Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною.

Батьки, даючи у письмовій формі згоду на усиновлення, не можуть зазначати жодних умов, від настання або ненастання яких залежить усиновлення їхньої дитини.

Наприклад, згода батьків на усиновлення на зразок: «Даю згоду на усиновлення дитини, якщо…» – не може визнаватися безумовною.

Що означає безоплатна згода

Згода на усиновлення має бути безоплатною.

Це означає, що батьки, даючи згоду на усиновлення, не повинні мати на меті одержання винагороди у вигляді певної грошової суми або передачі майна (житлового будинку, квартири, земельної ділянки, автомобіля тощо).

Частина 2 ст. 217 СК наголошує, що угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам є нікчемною (недійсною).

Крім того, зазначені дії з позиції ст. 149 КК можуть розглядатися як торгівля людьми. При цьому в силу ст. 35 Конвенції ООН про права дитини держави-учасниці мають вживати на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь- якій формі.

Коли згоду матері можуть визнати недійсною

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Європейської конвенції про усиновлення дітей згода матері на усиновлення її дитини є дійсною, коли її надано в передбачений законом час після народження дитини, але не менше, ніж через шість тижнів, або, якщо не встановлено такого часу, у такий час, який, на думку компетентного органу, надає їй можливість достатньо відновитися від наслідків, пов’язаних з народженням дитини.

Тому ч. 3 ст. 217 СК закріплено, що батьки можуть дати згоду на усиновлення лише після досягнення дитиною двомісячного віку. І хоча батьківські права та обов’язки виникають з моменту народження дитини, зазначена норма дає молодим батькам «час для роздумів» щодо своєї готовності відмовитися від біологічної дитини.

Якщо буде встановлено, що згода на усиновлення була одержана одразу після пологів, тобто у психічно складний для матері період, ця обставина може бути однією з підстав для вимоги про визнання усиновлення недійсним в контексті ч. 1 ст. 236 СК.

Згода неповнолітніх батьків

Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов’язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно (ч. 1 ст. 156 СК).

Водночас в силу ст. 16 СК, якщо мати, батько дитини є неповнолітніми, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов’язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов’язків.

Прирівнюючи правовий статус неповнолітніх батьків до правового статусу повнолітніх батьків, надаючи право неповнолітнім батькам давати згоду на усиновлення дитини, законодавець з урахуванням віку, фізіологічно-психологічного стану біологічних батьків (одинокої матері) та положень ст. 16 СК, вимагає також надання згоди на усиновлення бабою, дідом дитини (за умови, що неповнолітні батьки не є сиротами).

Мету такої законодавчої позиції можна пояснити не стільки бажанням допомогти молодим батькам прийняти правильне рішення щодо подальшої долі їх дитини, скільки бажанням зберегти сімейно-правові зв’язки баби/діда з внуками.

У цьому контексті варто зауважити, що СК законодавчо не визначена форма такої згоди. Якщо дід, баба присутні у момент посвідчення згоди на усиновлення матір’ю, батьком дитини, достатньо їхньої письмової згоди. Якщо така присутність неможлива, згода на усиновлення внучки, онука мала б бути посвідчена нотаріально.

У п. 6 Порядку від 08.10.2008 р. № 905 зазначено, що для взяття на місцевий облік дітей, які можуть бути усиновлені, неповнолітні мати чи батько дитини, крім письмової згоди на усиновлення, повинні додати письмову згоду їх батьків, засвідчену нотаріусом.

Форма подання згоди на усиновлення

Частина 2 ст. 5 Європейської конвенції про усиновлення дітей передбачає, що згоду на усиновлення повинно бути надано вільно в установленій правовій формі й висловлено чи засвідчено письмово.

За своїм змістом згода батьків може бути виражена одним із двох способів:

  • як згода на усиновлення дитини конкретною особою (з вказівкою прізвища, ім’я та по батькові такої особи) або особами;
  • як загальна (бланкетна) згода на усиновлення будь-якою особою без вказівки особи конкретного усиновлювача.

За формою згода батьків на усиновлення повинна бути письмовою та нотаріально засвідченою.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про нотаріат» до кола нотаріальних дій, що вчиняють нотаріуси, включено засвідчення справжності підпису на документах.

На такому документі як згода батька, матері на усиновлення дитини нотаріус засвідчує справжність підпису батьків.

При цьому не можуть вважатися згодою батьків на усиновлення дитини, зокрема, засвідчені відповідно до положень ст. 34 Закону України «Про нотаріат» письмові заяви або будь-які інші свідчення батьків чи одного з них про залишення дитини у пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я (або про відмову забрати її).

Взяття дитини на облік з приводу можливості усиновлення

Дитина, батьки якої дали згоду на усиновлення, береться на місцевий облік дітей, які можуть бути усиновлені, за наявності письмової згоди батьків на усиновлення дитини, засвідченої нотаріусом.

Для взяття дитини на облік необхідні документи щодо обох батьків (пункти 5-6 Порядку від 08.10.2008 р. № 905).

Відповідно до вимог п. 4 ч. 3 ст. 312 ЦПК до висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини орган опіки та піклування повинен подати суду згоду батьків на усиновлення дитини.

При розгляді справи про усиновлення суд зобов’язаний перевірити наявність в матеріалах справи згоди батьків на усиновлення їх дитини.

Згідно з правилами, закріпленими в ч. 1 ст. 313 ЦПК, суд має право викликати до суду батьків усиновлюваної дитини, якщо визнає за потрібне їх допитати.

Практика Європейського суду з прав людини вже має приклад розгляду заяви батьків дитини, яка була усиновлена без їх згоди.

У справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24.02.1995 р. заявники скаржилися на те, що вони не були вислухані Дитячим комітетом Шотландії і що вони не мали доступу до конфіденційних звітів та інших документів щодо усиновлення.

Суд у цій справі зауважив, що право на справедливий суд і загальний судовий розгляд передбачає для сторін можливість ознайомитися із зауваженнями або документами, що виходять від іншої сторони, а також можливість їх обговорювати.

Згода батьків на усиновлення сама по собі не має значення правоутворюючого факту, тому батьки без зазначення причин у будь-який час до набрання чинності рішенням суду про усиновлення мають право відкликати свою згоду, в якій би формі ця згода не була дана (ч. 6 ст. 217 СК).

При цьому батьки дитини мають можливість відкликати свою згоду на усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили. В такому випадку, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи (ч. 1 ст. 314 ЦПК).

Згода дитини на усиновлення

Для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.

Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров’я.

Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення.

Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення.

Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Згідно з національними та міжнародними правовими нормами до прав дитини належить право на врахування її думки щодо питань, які стосуються її життя.

Зокрема, відповідно до положень ч. 1 ст. 12 Конвенції ООН про права дитини держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Зміст ст. 12 Конвенції ООН про права дитини повною мірою знайшов своє відображення в ч. 2 ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства» та в ст. 171 СК.

Згідно з ч. 2 ст. 14 3акону України «Про охорону дитинства» під час вчинення дій, пов’язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.

Стаття 171 СК закріплює право дитини на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

При цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ч. 3 ст. 171 СК).

У цьому контексті варто наголосити, що в нормах, закріплених в ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства», та в ст. 171 СК закон акцентує увагу на висловленні думки дитини, її міркування щодо того чи іншого факту стосовно її життя, яке не є обов’язковою для прийняття судом відповідного рішення.

Коли думка дитини з приводу усиновлення береться до уваги

У випадку усиновлення йдеться про свідоме відношення дитини до факту її усиновлення, коли у дитини склалася відповідна думка про кандидата в усиновлювачі, його ставлення до неї, їх майбутні взаємини.

І якщо на момент усиновлення дитини вона досягла більш-менш загальної вікової категорії, коли діти можуть адекватно аналізувати свої вчинки, без її письмової згоди на усиновлення суд не має права розглядати справу.

До досягнення дитиною такого віку суд буде зобов’язаний згідно зі ст. 12 Конвенції ООН про права дитини вислухати її доводи, але при прийнятті рішення суд насамперед буде керуватися не думкою дитини, а її інтересами

Ч. 1 ст. 5 Європейської конвенції про усиновлення дітей закріплює положення про неможливість прийняття рішення про усиновлення, якщо на це не надано згоди дитини, яка відповідно до закону вважається такою, що має достатній рівень розуміння.

Дитину вважають такою, що має достатній рівень розуміння, після досягнення віку, який визначено законом та який не повинен перевищувати 14 років.

СК не встановлює мінімального віку, з настанням якого він пов’язує настання такого ступеня зрілості дитини, коли її думка має правове значення, як і не встановлює конкретної форми виразу такої згоди дитини.

Щоправда, в абз. 2 п. 72 Порядку від 08.10.2008 р. № 905 визначено, що згода дитини на усиновлення надається письмово або усно залежно від віку та стану здоров’я дитини.

Для з’ясування, чи згодна дитина на усиновлення, представник служби у справах дітей у присутності представника дитячого або іншого закладу, в якому проживає (перебуває) дитина, чи названих батьків, батьків-вихователів, опікунів, піклувальників проводить бесіду з дитиною.

Якщо дитина усвідомлює факт усиновлення, представник служби у справах дітей роз’яснює дитині його правові наслідки.

Письмова чи усна згода дитини на усиновлення

Письмова згода дитини на усиновлення засвідчується представником служби у справах дітей із зазначенням особи, у присутності якої вона була надана, що підтверджується підписом такої особи.

Про надання дитиною усної згоди на усиновлення зазначається у висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

При цьому зазначаються прізвище, ім’я, по батькові представника служби у справах дітей, який проводив бесіду з дитиною, та представника дитячого закладу чи названих батьків, батьків-вихователів, опікунів, піклувальників, у присутності яких дитина надала згоду на усиновлення.

Розгляд згоди у суді

Відповідно до вимог п. 4 ч. 3 ст. 312 ЦПК, разом із висновком про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, до суду органом опіки та піклування подається згода дитини на її усиновлення.

Вирішуючи заяву по суті, суд, в свою чергу, зобов’язаний перевірити наявність передбачених законом підстав для усиновлення, зокрема виконання вимог частин 1-3 ст. 218 СК щодо наявності згоди дитини (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

З аналізу матеріалів судової практики вбачається, що у випадку, якщо письмова згода дитини на усиновлення не оформлена належним чином, суд має викликати дитину в судове засідання для з’ясування її думки щодо усиновлення за умови дотримання ст. 218 СК.

З огляду на зазначене, суддя відповідно до ч. 1 ст. 313 ЦПК може безпосередньо з’ясувати думку усиновлюваної дитини щодо її усиновлення шляхом залучення дитини до участі у справі.

Частина 1 ст. 45 ЦПК, регламентуючи забезпечення захисту прав малолітніх або неповнолітніх осіб під час розгляду справи, наділяє дитину процесуальним правом безпосередньо або через представника (законного представника) висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки.

Відсутність дитячої згоди на усиновлення

Наявність або відсутність згоди дитини на усиновлення є істотною обставиною, яку суд обов’язково повинен врахувати.

Відсутність згоди дитини на усиновлення має розглядатися судом як серйозна перешкода для її усиновлення, оскільки з боку дитини з тих чи інших причин відсутнє прагнення до утворення сімейних відносин з усиновлювачами.

У випадку відсутності згоди дитини на усиновлення суд не може ухвалити рішення всупереч думці дитини (Практика розгляду судами справ, пов’язаних із позбавленням батьківських прав, поновленням батьківських прав, усиновленням, установленням опіки та піклування над дітьми: узагальнення Верховного Суду України від 11.12.2008 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0020700-08#Text)

Як убачається із вище наведеного, закон надає вирішального значення волі дитини при її усиновленні.

При цьому згода повинна бути надана дитиною не на усиновлення як одну із форм її влаштування, а на усиновлення дитини конкретною особою.

З’ясування згоди дитини на усиновлення не може мати формальний характер.

Особиста думка дитини щодо її усиновлення має засвідчувати дійсне бажання усиновлюваної особи виховуватися в конкретній сім’ї.

При цьому слід наголосити на тому, що думка дитини в більшості випадків залежить від її усвідомлення (розуміння) правових наслідків усиновлення.

Саме тому ч. 2 ст. 218 СК встановлює, що дитина повинна бути поінформована про правові наслідки усиновлення, крім тих випадків, коли вона має право на таємницю, в тому числі від неї самої, факту її усиновлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Європейської конвенції про усиновлення дітей особам, згода на усиновлення яких вимагається, повинні бути надані консультації, які можуть бути необхідними, і належним чином повідомлено про наслідки їхньої згоди, зокрема чи призведе усиновлення дитини до припинення правових відносин між дитиною та сім’єю її походження.

З огляду на зазначене, надання дитиною особистої згоди на усиновлення означає, що вона реально з урахуванням усіх наслідків усиновлення обдумала свою позицію. Відсутність згоди дитини на усиновлення повинна розглядатися судом як серйозна перешкода для усиновлення.

Згода дитини на усиновлення вимагається не у всіх випадках.

Частина 3 ст. 5 Європейської конвенції про усиновлення дітей закріплює можливість не вимагати одержання згоди дитини на усиновлення, якщо така дитина страждає від розладів, що перешкоджають висловленню дійсної згоди.

При цьому в статті 6 Європейської конвенції про усиновлення дітей наголошується на необхідності консультування з дитиною навіть у тих випадках, якщо згода дитини відповідно до пунктів 1 і 3 ст. 5 не є необхідною.

З дитиною настільки, наскільки це є можливим, радяться та її думки й бажання враховуються з урахуванням рівня її розвитку. Така консультація не вимагається, якщо вона очевидно суперечить найвищим інтересам дитини.

Коли думка дитини з приводу усиновлення не враховується

У ч. 3 ст. 218 СК йдеться про те, якщо що дитина у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення, останнє провадиться без її згоди.

Щодо віку, то мається на увазі малолітня особа, яка в силу своїх розумових здібностей не може висловити свою згоду на усиновлення.

Дитина може не усвідомлювати факту усиновлення й за станом здоров’я. Наприклад, дитина глухоніма, або відстає у розумовому розвитку.

В абз. 2 п. 72 Порядку від 08.10.2008 р. № 905 нормативно продубльована можливість проводити усиновлення без згоди дитини, якщо вона у зв’язку з її віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення.

Про здійснення усиновлення без згоди дитини зазначається у висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. При цьому наводяться причини, з яких усиновлення здійснюється без згоди дитини.

Згода дитини на усиновлення не потрібна в тому випадку, якщо вона проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Це положення закону носить соціально-психологічне значення, яке проявляється в прагненні уникнути ускладнень у взаємовідносинах дитини з тими особами, які не тільки проживають з нею і піклуються про неї, але яких вона з раннього віку вважає своїми біологічними батьками.

У випадках проживання дитини в сім’ї усиновлювачів та відсутності кровного споріднення між нею та особами, які виконують щодо неї батьківські права та обов’язки, згода дитини на усиновлення презюмується з метою збереження факту усиновлення в таємниці від дитини та з урахуванням її найвищих інтересів.

Сімейний адвокат у справах щодо усиновлення

Для ефективного вирішення справи щодо усиновлення слід звернутися до професійних сімейних адвокатів.

Адвокат по дітям:

  • надасть юридичну консультацію по сімейним справам;
  • допоможе визначити оптимальний варіант рішення сімейної справи;
  • підготує всі необхідні документи;
  • супроводить протягом усього судового процесу.

Наші сімейні адвокати зроблять все необхідне для швидкого і якісного завершення юридичної справи!

Скрябін Олексій Миколайович
адвокат по сімейним справам
Звернення до нас – це спосіб заощадити час і гроші у вирішенні питання щодо усиновлення.

Якщо Ви не знаєте, як правильно вчинити, щоб вирішити справу на Вашу користь – напишіть або зателефонуйте нашим юристам по сімейним справам!

Перший крок на шляху до успіху у вирішенні справи щодо усиновлення – звернення до хороших сімейних адвокатів!

Якщо стаття “Усиновлення” була корисною для Вас – ставте лайк. Ми будемо надавати Вам найбільш актуальну і корисну інформацію в сфері сімейного права, а також про нові зміни в законодавстві України щодо усиновлення.

Найчастіші питання адвокату

Які умови є щодо віку усиновлювача неповнолітньої дитини?
Скільки має складати різниця у віці між усиновлювачем та усиновленою ним повнолітньою дитиною?
Скільки дітей може усиновити одна людина?

Корисні матеріали сайту advokat-skriabin.com:

  1. Відібрання малолітньої дитини
  2. Оспорювання батьківства
  3. Встановлення батьківства
  4. Спір про батьківство
  5. Визнання батьківства
advokat-skriabin.com:

гугл

усиновлення дитини законодавство

усиновлення стаття

скасування усиновлення

усиновлення сімейний кодекс

усиновлення дитини з пологового будинку

усиновлення 2020

усиновлення дитини Україна

скільки платять за усиновлення дитини в Україні

фотографії дітей на усиновлення Україна

усиновлення дитини дружини Україна

як усиновити дитину з пологового будинку Україні

закон про усиновлення дітей

допомога в усиновленні дітей

яндекс

усиновлення

усиновлення дитини

база усиновлення

дані дітей усиновлення

будинок дитини усиновлення

усиновлення удочеріння

усиновлення малятка

будинок малятка усиновлення

банк усиновлення

усиновлення області

Проверила Виктория 22.06.21

АДВЕГО

усиновлення 170 3.76
дитиний 135 2.98
згода 71 1.57
про 60 1.33
статья 59 1.30
дитини усиновлення 57 1.26 / 2.52
батька 47 1.04
бутить 46 1.02
дитин 44 0.97
якщо 40 0.88
згоди 39 0.86
суд 38 0.84
або 37 0.82
батьків 37 0.82
можа 34 0.75
має 30 0.66
згоду усиновлення 29 0.64 / 1.28
дітей 26 0.57
про усиновлення 26 0.57 / 1.15
щодо 26 0.57
згода дитини 25 0.55 / 1.11
які 25 0.55
можуть 24 0.53
особа 24 0.53
особь 24 0.53
право 24 0.53
від 23 0.51

Оцініть статтю
( 1 оцінка, середнє 5 з 5 )
Поділитися з друзями
SKRIABIN
Які умови є щодо віку усиновлювача неповнолітньої дитини?
Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини.
Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менше ніж на п’ятнадцять років.
Скільки має складати різниця у віці між усиновлювачем та усиновленою ним повнолітньою дитиною?
У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.
Скільки дітей може усиновити одна людина?
Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується.