✅ Визначення місця проживання дитини

Визначення місця проживання дитини

Місце проживання дитини

Право батьків на визначення місця проживання дитини:

• Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
• Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
• Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Визначення місця проживання дитини за згодою батьків

Згідно з українськими традиціями виховання дітей, дитина зазвичай проживає з обома батьками і така організація виховання якнайкраще відповідає інтересам дитини.

Проте за різних обставин батьки дитини можуть проживати окремо, зокрема, з огляду на припинення шлюбних відносин між ними.

У такій ситуації батьки можуть домовитися про місце проживання дитини (в тому числі й шляхом укладення договору).

Частина 1 ст. 160 СК не зобов’язує батьків отримувати згоду дитини на визначення її місця проживання, хоча згідно з ч. 1 ст. 171 СК дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї

Право дитини на визначення свого місця проживання

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання (ч. 2 ст. 171 СК). Право дитини вільно висловлювати свої думки закріплене і в міжнародних актах, зокрема у ст. 13 Конвенції про права дитини.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Видається, що у разі виникнення спору між батьками щодо місця проживання дитини, яка досягла десяти років і до досягнення нею чотирнадцятирічного віку, слід звертати особливу увагу на те, з ким із батьків бажає проживати дитина.

Наведене положення викладене також у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Ця норма СК узгоджується з ч. 2 ст. 29 ЦК, яка наділяє фізичну особу, яка досягла чотирнадцяти років, правом вільно обирати собі місце проживання, за винятком обмежень, що встановлюються законом.

Спір щодо місця проживання малолітньої дитини

В статті 161 СК розглядається спір між матір’ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруть до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не може передати дитину для проживання тому з батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвитку дитини.

Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

У стаття 161 в редакції Закону № 524-У від 22.12.2006 зазначено, що спір між матір’ю та батьком щодо місця проживання дитини (до досягнення нею чотирнадцяти років) може вирішуватися як в адміністративному (органом опіки та піклувані) так і в судовому порядку.

Вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини

Порядок вирішення органом опіки та піклування спору про визначення місця проживання дитини встановлений п. 72 постанови Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини».

Для розв’язання спору між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один із батьків подає у службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

Під час розв’язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов’язків матері та батька щодо дитини.

Порядок дій працівника служби у справах дітей

Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з встановленим додатком, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім’ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов’язки з виховання дитини та догляду за нею.

Якщо батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той з батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання (перебування) стосовно проведення обстеження його житлово-побутових умов і складання акта обстеження умов проживання.

Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, працівник якої проводить з ним бесіду.

Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини та подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Особливостями судового розгляду справ про визначення місця проживання дитини є те, що орган опіки та піклування залучається як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Декларація прав дитини

Єдиний державний реєстр судових рішень містить низку судових рішень, у яких до правовідносин, що виникають з визначення місця проживання дитини, судами було застосовано норми принципу 6 Декларації прав дитини про недопустимість розлучення малолітньої дитини з матір’ю, крім випадків, коли є виняткові обставини.

Зокрема, такий висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 р. у справі № 6-564цс17.

Однак згідно з правовою позицією, викладеною 17 жовтня 2018 р. у постанові Великої палати Верховного Суду, Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. та Закону № 1906-IV і у визначенні місця проживання дитини першочергова увага повинна приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог ст. З Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р. (Постанова Верховного Суду у справі № 402/428/16-ц від 17 жовтня 2018 р. http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/77361954.

З огляду на викладене, батько та матір мають рівні права на визначення місця проживання з ними.

Умови надання батькам права на постійне проживання дитини

Вирішуючи спір про місце проживання малолітньої дитини, орган опіки та піклування або суд бере до уваги низку обставин:

• ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків;
• особисту прихильність дитини до кожного з батьків;
• вік дитини;
• стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Правило, встановлене ч. 2 ст. 161 СК, є логічним розвитком загальноприйнятого положення про пріоритет якнайкращих інтересів дитини, і має на меті убезпечити дитину від проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвитку дитини.

Якщо і мати, і батько неспроможні створити належні умови для виховання та розвитку дитини, остання може бути передана іншим родичам, залученим до участі у справі.

Зазвичай такими родичами є баба або дід дитини, проте СК не містить вичерпного переліку родичів, кому може бути передана дитина.

Якщо ж особи, які могли б створити дитині належні умови для проживання, відсутні – суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Згідно з правилами п. 72 постанови Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини», якщо органом опіки та піклування встановлено, що жоден з батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, служба у справах дітей подає клопотання голові районної держадміністрації, виконавчого органу міської або сільської ради об’єднаної територіальної громади про позбавлення таких батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав.

Корисні матеріали сайту advokat-skriabin.com:

1. Адвокат в Запоріжжі
2. Господарські справи
3. Адвокат по ДТП
4. Земельні спори
5. Трудові спори
6. Житлові правовідносини
7. Сімейні справи
8. Спадкові справи
9. Встановлення фактів