✅ Розмір часток майна подружжя

Розмір часток майна подружжя

Скрябін Олексій Миколайович

адвокат по сімейним справам

Нашим сімейним адвокатам дуже часто задають такі питання: Як поділити майно подружжя? Яка оцінка майна при поділі? Як скласти договір про поділ майна подружжя?

На нашому сайті advokat-skriabin.com Ви можете ознайомитись з темою: “Розмір часток майна подружжя” та у разі виникнення запитань звернутись за юридичною консультацією до наших сімейних юристів та адвокатів, які нададуть Вам юридичні послуги по сімейним справам.

Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна

1. У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.
3. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Визначення часток майна, що є у спільній власності подружжя

Судовий поділ майна не може відбутися без попереднього визначення часток кожного з подружжя у спільному майні.

Тобто суд повинен насамперед визначити їх частки у спільній власності і лише після цього вирішувати питання про поділ майна.

Звичайно, сказане не означає, що спершу має подаватися позов про встановлення часток у спільній власності, а після його розгляду необхідно звертатися до суду з новим позовом про поділ спільного майна.

Цивільно-процесуальне законодавство дозволяє об’єднувати в одній позовній заяві кілька вимог, пов’язаних між собою.

На наш погляд, саме така пов’язаність існує в позовних вимогах про визначення часток між подружжям та поділ їх спільного майна, оскільки за своїм правовим змістом вони є однорідними.

Більше того, як правило, юридично неможливо взагалі здійснити поділ спільного майна подружжя без визначення у ньому часток кожного з подружжя, особливо тоді, коли один з подружжя звертається з вимогою збільшити розмір його частки.

Власне, і в усіх інших випадках суд так чи інакше змушений констатувати наявність у обох з подружжя права на ¹/₂ права власності у спільно нажитому майні, керуючись презумпцією його спільності, встановленою шлюбним законодавством.

Це він має робити навіть тоді, коли подружжя дійшло згоди щодо розміру часток самостійно, відзначивши цей факт у своєму рішенні.

У зв’язку з цим у літературі відзначалося, що поділ майна здійснюється в два етапи:

• по-перше, суд визначає розмір часток чоловіка та дружини в праві на майно;
• по-друге, здійснює поділ майна відповідно до встановлених часток.

Між тим, як свідчить судова практика, позивачі переважно звертаються з позовами лише про поділ чи розподіл спільного майна, за якими суд виносить рішення не лише про поділ (розподіл) майна, а й про визначення часток подружжя у ньому.

В окремих позовних заявах позивачі звертаються безпосередньо з вимогою про поділ майна у рівних частках.

Тобто, в таких позовах фактично ототожнюються вимоги про поділ спільного майна та визначення часток подружжя у цьому майні, незважаючи на те, що шлюбно-сімейне законодавство підстав для такого ототожнення не дає, адже воно передбачає, що у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Це означає, що поділ майна суд може здійснити після визначення ідеальної частки кожного з подружжя у їх спільній власності.

Однак, навіть якщо ні один з подружжя не вимагає збільшення розміру своєї частки, то суд зобов’язаний провести поділ спільного майна у рівних частках.

Відступ суду від принципу рівності часток

Очевидно, створенню такої дещо неоднозначної правової ситуації сприяло розташування положень про розмір часток подружжя та про поділ їх спільного майна в двох окремих статтях.

СК передбачає можливість для відступу суду від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.

В первісній редакції серед підстав для відступу від засади рівності часток подружжя у спільному сумісному майні було відсутнє посилання на факт ухилення одного з них від участі в утриманні дитини (дітей).

СК визначає лише орієнтовний перелік конкретних підстав для відступу судом від принципу рівності часток у подружньому майні.

Такий підхід до визначення часток у спільному майні подружжя знаходив підтримку у судовій практиці періоду незалежності України.

Неврахування відповідних інтересів дітей або одного з подружжя розглядалося як підстава для скасування судового рішення.

Однак така категоричність вищих судових інстанцій певною мірою є сумнівною.

Річ у тому, що норму ст. 28 КпШС не можна визнати конструктивно вдалою оскільки в ній, по-перше, не були визначені конкретні інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу для відступу від принципу рівності часток у спільному подружньому майні, по-друге, в ній зазначено лише, що «в окремих випадках суд може відступити від принципу рівності часток подружжя», тобто у такій редакції наведена норма, що не зобов’язує суди відступати від принципу рівності часток на користь одного з подружжя.

Тому в новому сімейному законодавстві наводиться більш конкретизований орієнтовний перелік інтересів неповнолітніх дітей та одного з подружжя, які суд має враховувати при відступі від засад, і рівності часток у спільній власності подружжя.

Такий інтерес може бути обумовлений необхідністю забезпечити лікування та догляд неповнолітніх дітей чи одного з подружжя, неможливість задоволення за рахунок рівної частки у житлі житлових інтересів дітей.

На наш погляд, коло підстав для збільшення частки одного з подружжя не повинно бути надто широким і не підлягати розширеному тлумаченню.

При цьому не повинні істотно ущемлюватися інтереси другого з подружжя, частка якого зменшується.

Приклад відступу суду від принципу рівності часток

Показовою в цьому аспекті є справа за позовом М. до П. про розірвання шлюбу та визнання права власності на половину будинку.

Позивач, зокрема, зазначав, що в період перебування в шлюбі він з відповідачкою придбали в м. Черкаси 2/5 частини будинку, від шлюбу мають двох дітей, на утримання яких він сплачує аліменти.

Рішенням народного суду м. Черкаси позовні вимоги М. були задоволені.

Голова Верховного Суду України на дане рішення приніс протест до президії Черкаського обласного суду, яка протест задовольнила.

У своїй постанові  зазначила, що протест підлягає задоволенню, оскільки суд може відступити від принципу рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Визнаючи частки кожної зі сторін рівними суд не мотивував, чому він не взяв до уваги те, що з відповідачкою залишилися проживати двоє неповнолітніх дітей, та чому не визнав за можливе відступити від принципу рівності часток подружжя.

Відповідачка ж посилалася на те, що площа спірної частини домоволодіння становить всього 23 м² і поділ її на дві частини значно ущемляє інтереси дітей, оскільки площа 17 м² не є достатньою для проживання трьох осіб, а позивач проживає в комунальній квартирі і не має потреби в житлі.

 

На підставі викладеного президія Черкаського обласного суду постановила протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнити, справу в частині поділу будинку направити на новий розгляд.

Аналіз наведеної справи дає підстави для висновку про те, що суд повинен аргументувати не лише відступ від принципу рівності часток, а й відмову у збільшенні частки одного з подружжя.

У ст. 70 СК встановлені правові засади визначення розміру часток подружжя у спільному майні при його поділі.

Підстави для відступу від принципу рівності часток

Зберігаючи в СК запроваджений в радянський період принцип рівності часток подружжя у спільному майні при його поділі, законодавець, разом з тим, передбачив чимало підстав для відступу від дії цього принципу.

Як вже зазначалося, відповідно при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за перерахованих у ній обставин, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.

Аналіз наведених положень дає підстави для зауважень щодо їх змісту.

По-перше, звертає на себе увагу факт включення до СК надто широкого кола підстав для відступу судом при поділі спільного майна подружжя від принципу рівності їх часток, окремі з них будуть складними у тлумаченні і малоефективними у застосуванні.

І взагалі, виникають сумніви у доцільності врахування факту пошкодження спільного майна.

Воно має бути умисним, необережним, випадковим?

Врешті, законодавче положення про необхідність враховувати обставини, що мають «істотне значення», може призвести до такої надмірної кількості обставин, що мають істотне значення, яка знівелює дію майнової рівності подружжя.

Вважаємо, що надмірна кількість таких підстав лише руйнує засади рівних прав подружжя на створену ними спільну сумісну власність.

По-друге, на відміну від ст. 28 КпШС, яка надавала суду право враховувати певні інтереси неповнолітніх дітей, в СК запропоновано збільшувати частку одного з подружжя за умови, що з ним «проживають діти».

Між тим, сам по собі факт проживання неповнолітньої дитини з одним із батьків, на наш погляд, ще аж ніяк не засвідчує нагальну потребу збільшувати частку такого батька у спільному майні, якщо інтереси цих дітей можуть бути цілком задоволені за рахунок рівної частки у спільному майні.

Між тим, зміст наведеної статті не є абсолютно новим для законодавчої практики.

Однак шлюбно-сімейне законодавство  подібної норми не містило. Незважаючи на це, є думка, що права подружжя на майно не можуть бути рівними у випадку недобросовісної поведінки одного з них і, відповідно, вважається правильною судова практика, яка визнає підставами для зменшення частки одного з подружжя в праві спільної власності такі обставини, як:

• витрачання коштів на шкоду інтересам сім’ї;
• укладення угод по розпорядженню спільним майном всупереч волі другого з подружжя;
• зловживання спиртними напоями чи наркотичними речовинами;
• безпідставне ухилення від праці тощо.

Звичайно, позиція автора є правильною в частині тих підстав, які були і є закріплені.

Однак, не можна беззастережно погодитися з підтримкою української судової практики, яка йшла інколи шляхом російських судів, і не мала для цього достатнього законодавчого підґрунтя.

Думається, що судова практика застосування положень дозволить юридичній науці сформулювати конкретні галузеві позиції щодо їх адекватного тлумачення.

Що може вплинути на поділ спільного майна

Так, відповідає духу сімейного права пропозиція, висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові про те, що у випадку коли встановлено, що один із подружжя здійснив відчуження спільного майна проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім’ї чи не на її потреби, таке майно враховується при поділі.

На поділ спільного майна може вплинути також роздільне проживання чоловіка і у зв’язку з небажанням зберегти шлюбні стосунки.

На наш погляд, положення про те, що суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю одного з них, має вразливі місця.

Насамперед воно суперечить основоположному принципу майнових відносин між подружжям про спільність майна, нажитого ними в період шлюбу. Закон визнає підставою виникнення у подружжя спільності майна лише шлюб, і не зобов’язує дружину і чоловіка проживати спільно, вести спільне господарство, спільно працювати тощо.

З цих міркувань не можна погодитися з тим, що факт спільного проживання подружжя є одним з елементів юридичного складу, необхідного для режиму спільності, а тому майно, придбане в період шлюбу за таких обставин, не може вважатися таким, що придбане внаслідок спільної праці подружжя.

Не можна обійти увагою можливі негативні соціально-економічні наслідки застосування досліджуваного положення для того з них, хто в період фактичного припинення шлюбу не працював, не одержував доходи від праці у суспільному секторі економіки у зв’язку з хворобою, доглядом за дітьми тощо.

За таких обставин у разі визнання роздільним майна, набутого кожним із подружжя окремо в період фактичного припинення подружжям подружніх відносин, у гіршому майновому становищі виявиться саме той з подружжя, який в цей період, можливо з поважних причин, не отримував доходів, оскільки він взагалі не отримає будь-якого майна.

Існування законодавчого положення про визнання роздільним майна, придбаного в період фактичного припинення шлюбних відносин, спричинить низку труднощів доказового характеру, особливо в тих ситуаціях, коли подружжя неодноразово припиняло, поновлювало такі відносини.

Підтверджувати наявність чи відсутність таких відносин буде надзвичайно важко, оскільки, як правило, подружжя не орієнтоване на збирання доказів на підтвердження цих обставин.

На наш погляд, вийти з цього скрутного юридичного становища можна, не скасовуючи режим спільності майна, набутого в період фактичного припинення шлюбних відносин.

Для цього законодавцю достатньо надати суду право, залежно від конкретних обставин справи, виділити кожному з подружжя те майно, яке було набуте кожним з них у період фактичного припинення шлюбу.

Водночас у таких випадках суд не повинен визнавати таке майно роздільною власністю, зберігаючи при цьому можливість виділити кожному з подружжя те майно, яке кожний з них нажив у період фактичного припинення шлюбу, або якщо один з них з поважних причин не працював, не мав заробітку чи іншого доходу, поділити таке майно в рівних частках.

Власне, і сам зміст ч. 6 ст. 57 СК не містить прямих заборон суду щодо такого поділу майна між подружжям, що фактично припинило спільне проживання.

Порядок поділу спільної власності подружжя

Перш ніж перейти безпосередньо до поділу спільної власності подружжя, суд має встановити речовий склад спільного майна та його загальну вартість.

Як правило, один з подружжя – позивач зазначає перелік спільного майна та його вартість.

Другий з подружжя – відповідач безумовно має право внести свої корективи щодо позовних вимог, звернутися з зустрічним позовом тощо.

Розбіжності у встановленні дійсної вартості спільного майна суд в праві вирішити шляхом призначення експертизи.

Згідно з СК суду надається право збільшити частку в такому майні того з подружжя, з яким, по-перше, проживають діти, по-друге, непрацездатні повнолітні син, дочка, що розмір одержаних аліментів і тих, і других недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Тобто положення цієї частини застосовуються за відсутності фактів для відступу від засади рівності часток у спільному сумісному майні подружжя.

Законодавчо невирішеним залишається питання про можливість зміни судом розміру часток у разі поділу майна між подружжям, які уклали шлюбний договір, котрим визначено їх частки у майні, набутому під час шлюбу.

Складається таке враження, що у разі поділу спільного майна подружжя, правовий режим якого визначений шлюбним договором, їх частки  повинні визначатися відповідно до шлюбного договору, а тому суд не може відступати від умов.

У такому разі виявиться неможливим також застосування відповідних правил  про право суду відступати від засад рівності часток і збільшувати частку одного з подружжя, враховуючи його інтереси або інтереси неповнолітніх дітей.

З цього приводу не оголосили своєї конкретної позиції Верховний Суд України та юридична наука.

Однак, на їх думку, у застосуванні ст. 70 СК не можуть діяти подвійні стандарти, тобто до відносин подружжя з законним майновим режимом ця стаття повинна застосовуватися, а до майнових відносин з договірним режимом – ні.

Сімейний адвокат у справах щодо розміру часток майна подружжя

Для ефективного вирішення справи щодо розміру часток майна подружжя слід звернутися до професійних сімейних адвокатів.

Адвокат по майновим справам:

• надасть юридичну консультацію по сімейним справам;
• допоможе визначити оптимальний варіант рішення сімейної справи;
• підготує всі необхідні документи;
• супроводить протягом усього судового процесу.

Наші сімейні адвокати зроблять все необхідне для швидкого і якісного завершення юридичної справи!

Скрябін Олексій Миколайович

адвокат по сімейним справам

Звернення до нас – це спосіб заощадити час і гроші у вирішенні питання щодо розміру часток майна подружжя.

Якщо Ви не знаєте, як правильно вчинити, щоб вирішити справу на Вашу користь – напишіть або зателефонуйте нашим юристам по сімейним справам!

Перший крок на шляху до успіху у вирішенні справи щодо розміру часток майна подружжя – звернення до хороших сімейних адвокатів!

Якщо стаття “Розмір часток майна подружжя” була корисною для Вас – ставте лайк. Ми будемо надавати Вам найбільш актуальну і корисну інформацію у сфері сімейного права, а також про нові зміни в законодавстві України щодо розміру часток майна подружжя.

Найчастіші питання адвокату

Корисні матеріали сайту advokat-skriabin.com:

1. Порядок користування майном подружжя
2. Розпорядження майном подружжя
3. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності
4. Право на майно яке істотно збільшилось за час шлюбу
5. Об’єкти права спільної сумісної власності
6. Спільна сумісна власність подружжя
7. Особиста приватна власність подружжя
8. Поділ майна в цивільному шлюбі
9. Накладення стягнення на майно подружжя